Молода українська письменниця Богдана Матіяш має для тебе цілу збірку казок про Різдво. З її творами легко відчути себе дитиною і повірити в те, що не все в житті так складно! Ось уривок із «Казки про Королеву та мудрого Оленя»:

«Аж ось наближалося Різдво. З нагоди свят Королева завжди влаштовувала обід для всіх міністрів та їхніх родин, бо ж вони так добре допомагали їй правити цілий рік. І щороку Королева сама приходила в кухню, щоб приготувати для гостей величезну качку з яблуками і великий різдвяний кекс. Такий великий, що ним досхочу частувалися всі запрошені, а коли гості розходилися і слуги починали прибирати зі столу, кексу залишалося ще так багато, ніби його ніхто не їв».

У різдвяних творах Діккенса усі злі герої перетворюються на добросердних милунів – бо на свято має бути тільки так. Носильник Тобі з "Новорічних дзвонів" теж не виняток. Він майже повірить у те, що небагатим людям щастя непотрібне… Але святкове чудо вбереже його від цієї помилки. Почитай уривок.

«Однак вітряна погода, хоч як злецько йому дошкуляла, була для Тобі чимось на взір свята. Що правда, то правда. Коли бешкетував вітер, йому наче й не так довго доводилося виглядати того шестипенсового заробітку, як за іншої погоди, бо боротьба з буйною стихією поглинала всю його увагу й навіть наснажувала, коли йому ставало голодно і сумно. Неабиякою пригодою ставав для нього й лютий мороз, або ще сніговій. Негода якось ніби підносила йому дух, а як, у який спосіб – того не сказав би, либонь, і сам Тобі».

Туве Янссон – дитяча письменниця, яку люблять і розуміють у будь-якому віці. Двоє письменників переказали її різдвяне оповідання про легендарних Мумі-тролів. У цій казці їм тільки-но доведеться познайомитись із Різдвом та звикнути до снігу й святкової метушні. До весни вони не спатимуть!

«У країні мумі-тролів настала зима. Скуте кригою море було мовчазне й непорушне. Глибоко під землею спали усілякі повзики й равлики, а під своїми ковдрочками запала у довгу зимову сплячку родина мумі-тролів.

Вони вклалися до сну наприкінці жовтня і мали намір спати аж до весни – як і щороку.

Однак Гемуль цього не розумів.

Він стояв на даху й грібся у глибокому снігу, доки його рукавиці вщент не промокли. Гемуль шукав вхід до будиночка – ляду на даху.

— Ці тролі лише й знають, що спати, тоді як я працюю, важко гарую, щоб до нас прийшло Різдво, – бурчав він».